Vasyl Kuk, the last commander of the Ukrainian Insurgent Army (UPA), has died
<>[10.09.2007 12:25] 

Vasyl Kuk, the last commander of the Ukrainian Insurgent Army (UPA), has died.

According to the President`s press-office, President Victor Yushchenko on Monday sent his condolences to Kuk’s family and friends. He said Kuk had been struggling for Ukraine until his last breath and had been a personification of Ukraine. Yushchenko described his life as a symbol of victory over the last century’s two totalitarian regimes.

“Ukraine’s faithful son, Vasyl Kuk will forever stay in our memory as a paragon of loyalty to the people and selfless service to our state,” he said. 

V.Kuk died at the age of 95 on 9 September. He headed the Ukrainian Insurgent Army after the death of general Roman Shykhevych, and commanded till his arrest on 23 May 1954. He lived in Kyiv.

He will be buried, according to his will, in his native village of Krasne in the Buskiy district of the Lviv Oblast.


Помер Василь Кук.
Історія життя борця за українську державність

(РЕПОРТАЖ, ВІДЕО)
http://5.ua/newsline/184//43907/

Сьогодні помер останній командир Української Повстанської Армії - Василь Кук. Він очолював УПА після смерті Романа Шухевича. Серце генерал-хорунжого зупинилося на 95-му році життя у його київській квартирі. У вівторок його поховають на Львівщині.
Василь Кук: "Я досить давна вже людина. Родився ще за Австрійської імперії. І нині мені вже досить багато тих рочків проминуло. І всьо це я прожив, і все це так би мовити на своїй шкірі побачив то всьо, шо відбувалося з нашим народом напротязі тих багатьох років".

За 94 роки Василь Кук встиг повоювати з трьома окупантами. Відсидів два роки в польській та шість - у радянській в'язниці, з німецької - пощастило втекти. За часів Другої Світової саме він поперед німців вів похідні групи ОУН на Східну Україну, щоб утверджувати там українську державність, проголошену у Львові 41-го. Це він, полковник на прізвисько "Леміш", керував повстанцями під час найбільшого бою УПА під Грубами. Після смерті Романа Шухевича 1950-го перебирає провід над Українською Повстанською Армією. За чотири роки Василь Кук таки потрапляє до рук кадебістів. Проте стратити його не наважилися.

Віктор Рог, публіцист, учасник Студентського голодування „на граніті” у 1990 році: "Звичайно якби вони його знищили це стало ще б одним символом, як там Степан Бандера, Євген Коновалець, Симон Петлюра. З іншого боку вони завжди за ним слідкували. Вони чекали чи вийде хтось до нього на контакт, тобто він був такою собі приманкою".

За Хрущова головному бандерівцеві навіть дозволили працювати в Інституті історії Академії наук. Щоправда, доки він у своїх статтях не згадав про те, що класики марксизму завжди були проти існування незалежної України. Тож до пенсії пропрацював агентом рекламного агенства, клеїв плакати та оголошення. У збройному опорі вже не бачив сенсу.

Станіслав Кульчицький, історик: "Він точно передбачив, що все таки в Радянському Союзі складається така можливість для диседентського руху, а не для підпільного збройного руху".

1991-го розпочинається його другий зоряний час. Постійні зустрічі з молоддю, допомога науковцям у вивченні повстанського руху - це те, чим він жив ці роки. Усі, хто познайомилися з ним у цей час згадують, що на дев'ятому десятку років він не втратив ані ясності мислення, ані природної інтелігентності, ані звички до суворої пунктуальності. Головним досягненням свого життя вважав українську незалежність.

Василь Кук: "Коли остаточно розпався Радянський Союз це є результат оцеї нашої роботи. Якби тої роботи не було, якби цих державницьких ідей не було поширено, ну то оця ідея державницька вона б не перемогла".

Останні роки життя Василь Кук провів у Києві. Його серце зупинилося о 8 ранку 9 вересня. У понеділок у будинку вчителя з командиром УПА прощатимуться кияни. А вже 11 вересня його поховають у рідному селі Красне на Львівщині. Такою була остання воля покійного. 

Олександр Аргат, Роман Сухан, Віктор Снєжко, 5 канал